20/08/2026
Хочу сьогодні розповісти вам не просто про вакансію, а історію однієї нашої кандидатки.
Коли Оксана вперше мені зателефонувала, їй було 47 років. Вона дуже хотіла поїхати на роботу до Польщі, але боялася буквально всього.
«А мене точно зустрінуть? А робота не буде дуже важка? А якщо я не знаю польської? А з ким я буду жити? А якщо я не справлюся?»
Ми, напевно, хвилин 40 говорили телефоном. Я пояснила їй усе: від того, що покласти у валізу, до того, де її зустрінуть і що вона робитиме в перший робочий день.
У результаті Оксана наважилася.
Приїхала на склад поверненого одягу. Робота була проста: перевірка речей на брак, сканування та сортування.
Першого тижня вона мені написала:
«Аня, ноги болять страшно 😅 Не знаю, чи витримаю».
Я відповіла: «Не поспішайте. Дайте собі хоча б тиждень адаптуватися».
Через два тижні вона вже написала зовсім інше:
«Аня, я втягнулася. Вже нормально. І дівчата в кімнаті хороші».
А далі почалося звичайне життя.
Робота, вихідні, нові знайомства. Вона вже знала, де магазин, як доїхати до центру, який автобус їде на роботу. Почала потроху розуміти польську.
Минуло декілька місяців.
Одного дня я отримала від неї повідомлення:
«Аня, пам’ятаєте, як я боялася їхати? А тепер до нас приїхала новенька жінка, і вже я її заспокоюю 😂»
І от за такі моменти я люблю свою роботу.
Бо за кожним словом «вакансія» стоїть чиясь справжня історія.
Хтось уперше їде за кордон у 20 років.
А хтось наважується у 47, 52 чи навіть у 60.
Хтось приїжджає разом із чоловіком.
Хтось - абсолютно сам.
Я бачила жінок, які виходили з автобуса з валізою і зі сльозами на очах, бо було страшно.
Бачила людей, які телефонували в перший день і казали:
«Я, напевно, не зможу».
А через кілька місяців вони вже самі зустрічали новеньких у хостелі та пояснювали їм, як усе працює.
За роки роботи в рекрутації я зрозуміла одну річ: найстрашніший момент - це часто не сама робота. Найстрашніше - наважитися і поїхати.
Особливо коли ти ніколи раніше не працював за кордоном.
Тому я завжди кажу нашим кандидатам: телефонуйте і запитуйте навіть те, що вам здається дрібницею.
Що взяти із собою?
Яке житло?
Хто зустріне?
Як доїхати?
Що робити в перший день?
Чи підійде вакансія саме у вашому віці?
Для вас це може бути перша поїздка. А для нас - це робота, яку ми робимо щодня.
І якщо зараз ви читаєте цей пост і вже десятий раз відкриваєте наші вакансії, але все ще боїтеся написати - напишіть.
Розкажіть, скільки вам років, коли готові їхати та яку роботу шукаєте.
Можливо, через кілька місяців саме ви напишете мені:
«Аня, а пам’ятаєте, як я боялася?» ❤️
